Про мене

Я - педагог і особистість

Будьмо знайомі. Я, Візир Валентина Анатоліївна, вперше побачила світ 14 червня 1979 року в селі Дніпровокам’янка  Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Там же отримала неповну середню освіту.

Поклик своєї вчительської долі відчула ще в дитинстві, коли мої старші сестри одна за одною пішли педагогічними стежками. Я з нетерпінням їх чекала на вихідні дні, слухала розповіді про навчання. Сестри ділилися враженнями, успіхами в роботі. Саме вони в дитячім серці запалили вогник, який перейшов у полум’я крилатої мрії – стати вчителем. А тато і мама підтримали мене в цьому рішенні.

І ось  я студентка Дніпропетровського педагогічного училища, яке закінчила з червоним дипломом, отримавши можливість втілювати мрію в життя. Оволодіння ґрунтовними знаннями, вивчення основ педагогіки і психології, навчання методики викладання предмета в школі, ознайомлення з досвідом видатних педагогів –усе наблизило мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг школи в новій ролі, змогла сказати: «Мрії здійснюються». Намагалася бути такою, як і мої сестри - активною, творчою, завжди досягати успіху.

 Мама і тато – педагоги мого життя. Матуся теж ще з дитинства мріяла стати вчителькою. Але післявоєнні тяжкі роки не дали її мрії втілитися. Зате всім своїм дітям батьки допомогли отримати вищу педагогічну освіту. Навчали нас добру, поважати людей, любити свою працю, бути чесними, допомагати один одному.

За роки становлення як педагога і особистості зрозуміла, що навчання є невід’ємною частиною мого професійного життєвого вибору. Тому продовжила навчання у ДНУ, цікавлюся історією, займаюся самоосвітою, але душею прикипіла саме до молодших школярів та за  покликом серця  працюю вчителем початкових класів у КЗО «ССЗО №22» ДМР. Її стіни ніби зігрівають мене, вселяють віру в перемоги. А вони у мене вже є: мої вихованці стали переможцями  багатьох конкурсів, змагань. У відгуках батьків відчуваю довіру, подяку за навчання.

Ці традиції намагаюся втілювати у життя своєї родини. Мій чоловік завжди мене підтримує. Адже в його сім’ї теж є династія вчителів: мама, тітки, сестра і він сам – педагоги. Зараз працює з дітьми в Службі у справах дітей Дніпропетровської ОДА. Із трепетом спостерігаємо за нашими дітьми: донькою Дар’єю, яка, бавлячись з ляльками, уявляє себе вчителькою та вчить свої красунь математиці, письму, та сином Владиславом,  який зі свого життєвого досвіду ділиться знаннями і є прикладом досвідченої людини для молодшої сестри. Ось така наша педагогічна родина.

Із гордістю думаю про себе: я – учитель. Твердо знаю: педагогами не стають - ними народжуються. Хоча, звичайно, це не тільки дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям.

Учительською стежкою іду…

Немов зірки, дитячі очі сяють.

Як хочеться їм дати новизну

Відкрити світ, якого ще не знають…

Навчити вірі, проб і помилок,

Щоб всі вони назавжди зрозуміли,

Що кожен день, що кожен їх урок

То є майбутнє наше і надія.